02/25/2026
Today marks four years since the beginning of russia’s full‑scale invasion of Ukraine.
Four years of pain, loss, struggle, love, and unbreakable resilience.
I want to speak, but there are no words left. They have all dissolved into a “deaf” rage and heart‑tearing tears.
My language now is the language of images — the stories inside my photos.
They are larger than words; they are pieces of my heart, my universe, my life.
They “speak” where I no longer have any words.
This is “Life Amid Explosions” — a PareidoliArt photograph that reflects my inner universe through the fractured layers of paint.
In it, I see the Woman of Ukraine — a red‑flaming figure with a blue scarf, standing at the very center of chaos.
Around her — explosions, death, fragments of destroyed buildings.
And yet she is life itself. She keeps moving.
She keeps fighting.
Believing.
Loving.
Being.
For me, she is the image of all Ukrainian women — those who hold the home front, who save, who fight, who lose, who bring new life into the world despite the war.
This work is about a strength that does not disappear, even in the darkest moments.
Who is this work for?
- For Ukrainians around the world who carry their memory and their truth.
- For those who have lived through the war — personally or through their loved ones.
- For an international audience seeking to understand Ukrainian resilience not as a headline, but as a human experience.
- For museums, galleries, and educational spaces where art becomes testimony and a document of its time.
Where should it be shown?
- In contemporary art galleries that work with themes of war, memory, and women’s strength.
- In museums dedicated to documenting war crimes and civilian stories.
- In public spaces — libraries, cultural centers, universities — where it can spark dialogue and empathy.
- At international exhibitions where Ukraine must be represented not only by statistics, but by human voices and images.
This photograph is the story of millions.
And today, on this day, it resonates especially loudly.
***
Сьогодні — чотири роки від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Чотири роки болю, втрат, боротьби, любові й незламності. Я хочу говорити, але немає слів. Вони всі пішли у «глуху» лють, і розриваючі серце сльози. Моя мова - це мова образів, історій у моїх фото. Вони більші за слова, вони частина мого серця, мого всесвіту, мого життя. Вони «розповідають» там, де в мене не залишилося слів.
Це «Життя серед Вибухів» - PareidoliArt фото, яке є відзеркаленням мого всесвіту, через зруйновані шари фарби. У ньому я бачу Жінку України — червоно-вогняну постать з блакитною хусткою, яка стоїть у самому центрі хаосу. Навколо — вибухи, смерть, уламки зруйнованих будівель. Але вона - саме життя, вона продовжує йти. Продовжує боротися. Вірити. Кохати. Бути.
Для мене це образ усіх українських жінок — тих, хто тримає тил, хто рятує, хто воює, хто втрачає, хто народжує нове життя попри війну. Це робота про силу, яка не зникає навіть у найтемніші моменти.
Для кого ця робота?
- Для українців у світі, які несуть свою пам’ять і свою правду.
- Для тих, хто пережив війну особисто, або через близьких.
- Для міжнародної аудиторії, яка хоче зрозуміти, що означає українська стійкість не як новинний заголовок, а як людський досвід.
- Для музеїв, галерей, освітніх просторів, де мистецтво стає свідченням і документом часу.
Де?
- У галереях сучасного мистецтва, що працюють з темами війни, пам’яті та жіночої сили.
- У музеях, присвячених документуванню воєнних злочинів та історій цивільних.
- У громадських просторах — бібліотеках, культурних центрах, університетах — де вона може викликати діалог і співпереживання.
- На міжнародних виставках, де Україна має бути представлена не лише статистикою, а голосами й образами людей.
Це фото — історія мільйонів.
І сьогодні, у цей день, воно звучить особливо гучно.
