29/07/2023
ПРОСТО ЖИТИ
Все частіше ловлю себе на думці, що будувати плани, вимальовувати майбутнє є дуже цікавим заняттям, але абсолютно марним.
Життя вперто стверджує та доводить мені, що найкраще, що я можу з ним робити - це просто жити. Жити у найбільш простому і зрозумілому варіанті - бути, відчувати, помічати, слухати та насолоджуватись простим.
Мені пощастило мати вміння бачити велике у малому, пропускати побачене через всю себе, та зберігати у пам’яті, як маленькі діафільми, в яких замість тексту-опису є відчуття - сонце на шкірі, теплий вітерець у волоссі, аромат літніх квітів у повітрі.
Чим старшою я стаю, тим більше відчуваю красу життя, не дивлячись на його нещадність, жорстокість та несправедливість. Це як наведення фокусу у камері - наводиш трохи ближче і проявляється чіткістю ніжність і краса, наводиш фокус трохи далі - весь жах та смуток. Вони завжди існують разом, питання на що частіше я наводжу фокус.
І вчора я подумала - що найцінніше лишиться мені наприкінці життя - майно, гроші, нащадки, досягнення, успіхи, террабайти фотографій?
Що буде дійсно мати значення?
І відповідь собі я дала - спогади, насичені всіма можливими відчуттями, так щоб де б я не зустрічала свою старість, я могла закрити очі і відчути сонце на шкірі, аромат липневих квітів у рідному місті, вітерець у колись довгому ще не сивому волосі.
Не знаю, чи пощастить мені дожити до поважних літ, чи не відберете життя мою пам’ять. Але, якщо доля моя буде у блуканні в своїх спогадах то, хай це будуть приємні місця з сонцем та квітами, з моїми собаками, коханим і близькими.
Відчувати життя так само, як відчувала його дитиною.
Просто захотілося оформити ці думки у текст та лишити тут, можливо, для себе, можливо, для когось.