14/06/2026
Два роки тому я грала в Лілу і ведуча мене спитала, чи вмію я відпочивати.
Я тоді посміхнулася і сказала, так, звичайно, я вмію відпочивати. Потім були ще деякі практики і весь час ведучі мені казали: «Ти не вмієш відпочивати!»
Насправді я дуже люблю свою роботу, дуже люблю. Люблю створювати нові проєкти, люблю працювати з клієнтами, люблю думати, придумувати, люблю щось таке будувати.
Іноді це виглядає так: «Зранку виповзла з ліжка вже з ідеями до комп’ютера, а від компʼютера в ліжко»
Я вихована так, що відпочинок для мене – другорядна справа.
«Дєлу, врємя, а потєхє час».
Спочатку все зробити, а потім ще трохи, потім ще трохи, а потім вже можна відпочити, якщо раптом залишиться час.
І я знаю, що це помилка.
Помилка, яка веде в вигорання і в хворобу.
Останні роки я свідомо вчуся будувати своє життя інакше. Давати місце не тільки роботі, а й місце собі.
Я вчуся давати місце своєму жіночому простору.
Я вчуся давати місце прогулянкам, подорожі і особливо часу без користі.
Я ціную моменти, коли я не ефективна, не сильна і не продуктивна.
І я знаю, що можу вже собою пишатися, тому що перестала сприймати відпочинок як нагороду за виснаження.
Я все більше бачу, що відпочинок – це не розкіш і не слабкість
