08/06/2026
😔 Він провів у російському полоні три з половиною роки, із них два з половиною просто лежав, - настільки жорсткими були катування.
Назарій "Вівтар" Красовський, боєць 12-ї бригади "Азов", сьогодні пересувається в інвалідному візку, але вірить, що колись знову стане на ноги.
У полоні він писав вірші, ховаючи рядки в своїй пам’яті, а коли випадала нагода, то вишкрябував їх на шматку мила чи паперу.
На нього завжди заспокійливо діяла музика, а тому гітара була з ним ще в Маріуполі, коли у 2020-му він підписав контракт із "Азовом".
Під час оборони Маріуполя вони з батьком опинилися в різних частинах міста. Якось батько передав, що береже його гітару в орендованій квартирі, але після зустрічі зізнався, що врятувати інструмент не вдалося.
Назарій разом із побратимами тримав оборону на "Азовсталі" до травня 2022 року. Він не міг припустити, що потрапить у полон, і бачив для себе лише смерть у бою.
Тому, коли їх передали в полон, - він відчував лише припинення обстрілів, - такий собі тривожний спокій. Полону не боявся, просто лякала невідомість.
Спочатку він потрапив в Оленівку, де чув і бачив вибух 29 липня 2022 року, коли загинули десятки полонених.
26 вересня 2022 року його етапували до таганрозької тюрми.
Там в перший же день наглядачі вишикувалися вздовж коридору з палицями, дротами та молотками. Назарій упав на третьому кроці, послизнувшись на чиїсь крові, а потім поповз і думав, що його доб'ють.
А наглядач двічі йому на ухо: "Не лежи, а повзи".
Після цього їх загнали в душ, дали ношений одяг і помістили в камеру, яка була залиту водою.
Півмісяця він не міг ні рухатися, ні спати, і саме тоді почав мріяти про розстріл.
Його били, пускали струм, палили сигаретами, змушували годинами стояти на колінах, замотували скотчем, засовували голки під нігті.
Одного дня катування стали такими сильними, що Назарій отримав важку травму хребта, впав і більше не зміг піднятися.
Два з половиною роки до звільнення він пролежав у камері. Побратими приносили йому їжу та допомагали митися.
Перестали працювати руки, з'явились проблеми з пам'яттю та концентрацією.
У полоні його тримала думка про бабусю, для якої він був цілим світом. Він вирішив, що єдиний варіант це вижити й вийти при здоровому глузді.
Після реабілітації він почав слабко відчувати ноги, і це вже було добре, бо він дуже хоче стати на ноги.
Він каже, що люди зустрічають його на вулицях і дякують йому, а він питає: за що? Я просто зробив свій вибір.
Назарій нікого не видав у полоні і зрозумів важливість кохання. Він написав пісню для своєї коханої і сподівається на весілля вже цього року.
Bairak Oleh
