Afterilovaisk

29/08/2024

Це прапор, який був на автобусі в Іловайську в 2014 році. На звичайному неброньованому цивільному автобусі, якими 29 серпня 2014 року виїжджали військові з іловайського оточення по так званому узгодженому з росіянами «зеленому коридору». Фото зняв напередодні фотограф-документаліст Макс Левін. Він разом із колегами Маркіяном Лисейко, Геогрієм Тихим й Іваном Любиш-Кірдеєм опинились в оточенні разом із військовими.

Евакуаційну колонну російські гібридні війська розстрілювали з артилерії. Тоді загинули 366 українських військових, 429 зазнали поранень, 158 зникли безвісти, 300 опинилися в полоні (це офіційні дані Генпрокуратури).

29 серпня тепер – День памʼяті іловайської трагедії і День памʼяті загиблих у боях за Україну захисників. У Києві вшанування відбуваються біля меморіальної стіни на Михайлівській площі. Саме тут о 16 годині ми сьогодні встановимо прапор, роздрукований зі світлини Макса Левіна з Іловайська.

*Автівка з журналістами-документалістами була передостанньою в «евакуаційній» колоні. Тоді їм пощастило вирватись уперед колони майже неушкодженими і виїхати з окупованих уже територій.
Тут можна почитати спогади Макса:
https://lb.ua/blog/maks_levin/406186_ilovaysk_zabudu_nikoli.html

Макс Левін та Маркіян Лисейко створили проєкт про події в Іловайську та захисників, які вибрались і не вийшли з оточення.
https://afterilovaisk.com/

13 березня 2022 року під Києвом росіяни захопили в полон і вбили Макса Левіна. 24 серпня 2024 року російські війська влучили в готель Сапфір у Краматорську, де знаходився разом зі знімальною групою Іван Любиш-Кірдей, він зараз у важкому стані в лікарні.

24/06/2021

Михайлу Стребижу 60 років, і останні сім із них він провів на війні. Був артилеристом у батальйоні «Донбас» і 54-й бригаді. Пройшов Іловайськ.

Пів року тому Михайло, позивний «Гайдук», повернувся до мирного життя. Зараз призвичаюється до недисциплінованості цивільних, опановує нову сферу діяльності та мріє про повернення до рідного Донецька.

Однак є дещо, що заважає колишньому військовому — і тисячам таких, як він — будувати плани на мирне життя. Деталі у матеріалі за посиланням 👇

Михайлу Стребижу 60 років, і останні сім із них він провів на війні. Був артилеристом у батальйоні «Донбас» і 54-й бригаді. Пройшов Іловайськ. Пів року тому Михайло, по....

14/03/2021

Дякуємо за Ваш вибір та сміливість.
Пам'ятаємо полеглих.

Присвятіть 15 хвилин свого часу – згадайте заради чого вони пожертвували своїм здоров'ям і, часто, життям.
Прочитайте сьогодні хоча б одну з історій на сайті AFTERILOVAISK

З днем добровольця!

14/10/2020

Вітаємо Захисників України!
Безмежно вдячні за ваш вибір.
Пам'ятаємо.

фото: Maxim Dondyuk
18 серпня 2014 року, по дорозі на Іловайськ

08/09/2020

Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі.
Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід.
Потяги завмирають на мить і рушають далі.
Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід.

Ніхто не зупиняється в її місті.
Ніхто не хоче забрати її з собою.
Вона думає, стоячи зранку на своєму місці,
що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою.

Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго,
що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами,
що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого
і літньої порожньої панорами.

Ніхто не пояснює їй, у чому причина.
Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату.
Крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина,
ніби хребет у підлітка з інтернату.

Формуються світло й темрява, складаючись разом.
Літнє сонце перетікає в зими.
Все, що діється нині з ними всіма, називається часом.
Головне розуміти, що все це діється саме з ними.

Формується її пам’ять, формується втіха.
В цьому місті народилися всі, кого вона знає.
Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав.
Коли згадувати немає кого, вона засинає.

Текст: Сергій Жадан [офіційна сторінка]
Фото: Markiian Lyseiko, м.Іловайськ, серпень, 2014 рік.

30/08/2020

«Бриз» сидів в касці, опустивши голову. Я його штовхаю: «Друже, ти чого не стріляєш? Нас зараз усіх уб'ють, давай стріляй!». Штовхнув його, а у нього обличчя немає, видно мізки, він був уже мертвим. Всі в машині були мертві, один я залишився. Почав перезаряджатися…».

Це уривок зі спогадів Михайла Стребіжа (позивний «Гайдук») про вихід з Іловайська. Його підрозділ був там з 18 по 29 серпня, і виходив у колоні по «коридору смерті».

Його розповідь про початок війни, вихід з Іловайська, присутність росіян на Донбасі, про полеглих побратимів - ми записали в рамках документального проєкту AFTERILOVAISK, і від сьогодні її можна прочитати та послухати на нашому сайті (посилання у першому коментарі).

Вибравшись з оточення манівцями, з малою групою побратимів, Михайло продовжив службу. З 2015-го по 2019 рік: заступником командира артилерії 46-го окремого батальйону «Донбас-Україна», з 2019 року замкомандира артилерії 2-го батальйону 54-ї ОМБр ВСУ імені гетьмана Івана Мазепи.

«Є у мене лють. Я втратив багатьох друзів. Буду воювати, поки є така можливість», - каже «Гайдук».

Його спогади містять багато уривків, що важко читати, але всі вони вже давно стали частиною нашої спільної історії. Наше завдання сьогодні - усвідомити це, та пам'ятати.

_____________________________
Фото Maks Levin, Донецька обл

28/08/2020

Сьогодні для багатьох із нас чи не найскладніший день в році… День - коли країна вшановує тих, хто віддав за неї найдорожче. День в який змішуються всі почуття – любов і лють, вдячність, і бажання помсти, відчай та гордість. День, коли ми задаємо собі безліч питань і не на кожні з них знаходимо відповіді…

День, коли ми згадуємо когось поіменно… А тих, чиї імена не знаємо, просто відзначаємо в думках несучи квіти до меморіалу, чи запалюючи свічку у храмі…

Сьогодні, в 6-ту річницю виходу українських військових так званим «зеленим коридором» з оточеного Іловайська, Україна вже вдруге офіційно відзначає День пам'яті захисників Україні, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.

І цей день має стати не «ще одною трагічною датою», а Днем – поваги за зроблений вибір, Днем – пам'яті, і в певні мірі Днем каяття. Ми в цей день подумки дякуємо всім полеглим Героям, і розділяємо біль втрати з їх рідними та близькими.

З вдячністю до живих, з повагою полеглих…

__________________
Фото Юрій Величко, Луганська обл, 2015 рік.

26/08/2020

Світлини, зроблені шість років тому в Іловайську – буде презентовано у Львові.

Завтра (27 серпня), о 16:00, на проспекті Свободи, перед пам’ятником Шевченка, відбудеться презентація документальної фотовиставки чотирьох фотографів, які були в місті Іловайську у серпні 2014 та зберегли історію тих кривавих днів у світлинах.

Експозиція буде представлена фотографіями Alexander Glyadyelov, Maxim Dondyuk, Maks Levin та Markiian Lyseiko.

Організатори заходу: Маркіян Лисейко, Олена Живко, Львівська обласна державна адміністрація спільно з ГО "Об'єднання добровольців".

23/08/2020

З Днем Державного ПРАПОРА 🇺🇦
_____________________________
Фото Maks Levin, серпень 2014-го, околиці м.Іловайськ (Донецька обл).

19/08/2020

19-го серпня 2014-го ще тривав наступ на Іловайськ… Бійці батальйону «Донбас» мали провести розвідку боєм, і завдавати відвабний удар по супротивнику, щоб дати змогу іншим підрозділам («Азова» і «Дніпра-1») увійти в місто з південного напрямку.

В цей день, 6 років тому, «Донбасу» разом з зведеною ротою 93-ї та 17-ї танкової бригад ЗСУ вдається взяти в Іловайську залізничне депо, і також втримати позиції зайняті ще напередодні.

Тим часом групи «Дніпра-1» разом з розвідниками «Азова» та «Шахтарська» просувалися в напрямку селища Виноградне, на околицях Іловайську.

«Групи зачистки проходили вулицю за вулицею. Квартал за кварталом. Кілька разів були обстріляні з приват них будинків. Іноді потрапляли під мінометний обстріл. У таких випадках відстежували позицію міномета й передавали координати для артилерії. Коли основна група досить далеко заглибилася в селище, нам була дана команда підтягнутися ближче до основного загону. Не поспішаючи, ми стали рухатися на звук нашого танчика. Багато хто з жителів селища знаходилися у свої дворах Зустрічали привітно. Пригощали водою, яблуками та виноградом», — згадує події того дня боєць батальйону «Дніпро-1» - Roman Zinenko (позивний «Сєдой») у книзі «Іловайський щоденник».

Проте, через проблеми з технікою, без прикриття якої просування живої сили було не можливим, ввечері 19-го серпня наступ було призупинено, і дано було команду зайняти позиції для ночівлі. Тим часом до бойовиків прибуває підкріплення із Харцизька, і українські підрозділи відходять на контрольовану нами частину міста.

У боях 19-го серпня наші війська зазнають й безповоротних втрат. В цей день загинули: Марк Грегорі Паславський (позивний «Франко»), Віталій Костюк (позивний «Улибка»), Романенко Олександр (позивний «Скіф»), Сергій Шкарівський (позивний «Шульц»), Володимир Москаленко (позивний «Фін»), Анатолій Курочка (позивний «Дєд») та Олександр Горячевський. Крім того, близько 10 бійців зазнали важких поранень.

Супротивник теж зазнає втрат – близько 15 вбитими, і 9 полоненими. Як згадують бійці, нашим військам тоді не вистачило зовсім трохи, щоб повністю зачистити місто. А після не по-літньому холодної ночі на 20 серпня — в місті вже точилися переважно позиційні бої, котрі супроводжувалися обстрілами з артилерії та мінометів.

«З 20-го серпня ми втримували вже зайняті позиції й чекали підкріплення аби продовжити штурм», - розповідає стрільць-санітар штурмової роти батальйону «Донбас», Сергей Мищенко, (позивний «Яр»).

Детальні спогади «Яра», та інших учасників Іловайської операції, ви можете прочитати та послухати на сайті документального проєкту AFTERILOVAISK. За бійців, які не повернулися живими – говорять їх близькі та рідні. В ці дні роковин подій в Іловайську просто згадайте тих, хто бачив і творив цю історію наживо...

З вдячністю до живих, з повагою полеглих.
_______________________________________
На фото евакуація загиблого, фото зроблено Maxim Dondyuk на околицях Іловайська, 19 серпня 2014-го року.

18/08/2020

6 років тому українські війська ввійшли в Іловайськ, і зайняли позиції біля школи №14… Очікувалось, що штурм з трьох напрямків повинен був відтіснити бойовиків з міста, а за тим планувалася зачистка та зведення нових рубежів.

Взяття під контроль такого стратегічно важливого залізничного вузла, як Іловайськ – мало б забезпечити ізоляцію окупованого Донецька, і відкрити шлях до слабо укріплених Харцизька та Зугреса (енергетичні центри Донбасу).

«Раніше нам вже доводилося брати участь у проведених зачистках кількох населених пунктів у Донецькій області. І це завдання здавалося однією з багатьох подібних операцій. Згідно з озвученими даними передбачалося, що бойовиків в Іловайську зовсім небагато і зачистка міста не займе багато часу», - згадує день 18 серпня 2014-го року Roman Zinenko, позивний «Сєдой» боєць батальйону «Дніпро-1» у своїй книзі «Іловайський щоденник».

Проте, операція, яку планувалося завершити за кілька днів, вже за два тижні обернеться на одну з найкривавіших сторінок цієї війни.

Без сумніву, події пов'язані з Іловайськом не раз ставали, і ставатимуть предметом суперечок, дискусій та розслідувань. Кожен шукатиме свою правду.

На сайті документального проєкту AFTERILOVAISK ви можете прочитати та послухати спогади безпосередніх учасників тих подій. І можете не лише дізнатися про ті події, а навіть відчути їх. Кожна з цих розповідей – це сторінка нашої спільної історії, вивчати уроки котрої ми будемо не один рік.

З вдячністю до живих, з повагою полеглих...
_________________________________
Фото зроблено Maxim Dondyuk на околицях Іловайська 18 серпня 2014-го року.

09/08/2020

В ці дні, 6 років тому, починала писатися історія боїв за Іловайськ. І писалась вона кров'ю…

Так, 7 серпня 2014-го відбулись перші спроби зайти в місто, а вже 9-го - групи батальйонів «Донбас», «Кривбас», «Азов», «Шахтарськ», разом з бійцями «Правого сектору» та підрозділами 51-ї бригади почали рух до Іловайська з кількох напрямків. Рух живої сили було посилено лише двома машинами БМП, одним БТР, та вантажівкою КАМАЗ, на якій був встановлений кулемет.

10 серпня 2014 року, багато хто сприймає, як відправну точку Іловайської історії. В цей день зранку відбулась розвідка-боєм з південного напрямку на шляху Кутейникове — Іловайськ. Бої також точилися на околицях селища Третяки (околиці Іловайська). Першу лінію оборони супротивника було розбито, ворог почав відступати в бік міста.

Проте, наступ невдовзі було зупинено — БМП в голові колони (що вела рух) було втрачено, не змогла довго продовжувати рух і вантажівка, посилена кулеметом. Відтак, продовжувати просування в окуповане місто було неможливо.

Того дня, в боях за Іловайськ була пролита перша кров наших Героїв – 11 захисників України віддали своє життя: Вадим Антонов «Самольот», Юрій Бойко «Немо», Юрій Літвінський «Монгол», Роман Мотичак «Комуніст» - з батальйону «Донбас»; Микола Березовий «Береза», Андрій Дрьомін «Світляк» та Роман Сокуренко «Сокіл», який помер 22 вересня 2014 року від отриманих того дня поранень — з полку «Азов»; Анатолій Федчишин «Білий», Олег Тарасюк «Тарас» - з групи «Правого сектору», яка перебувала разом з підрозділом 40-го батальйону «Кривбас»; Олександр Палій та Сергій Бонцевич — з 40-го батальйону «Кривбас».

Наступної доби, 11 серпня, внаслідок ворожого зіткнення під час розвідки околиць с. Грабське загинули ще двоє: Роман Береза з батальйону «Кривбас», і Іван Романов «Маджахед» з полку «Азов». Тіла чоловіків були знайдені пошуковцями "Місії "Евакуація-200" ("Чорний тюльпан") 28 вересня 2014 р., у безіменній могилі неподалік Іловайська, і впізнані за експертизою ДНК.

Тимчасовим здобутком тих днів стало встановлення чотирьох блок-постів в р-н підступів до Іловайська, що створило передумови для майбутнього заходу в місто.

В шості роковини початку боїв за Іловайськ — просто згадайте імена тих, хто власноруч писав ту історію. Ми не в змозі повернути тих, хто пішов тоді назавжди… Але можемо берегти пам'ять про них, та про ті події.
_______________________________
За матеріалами Книга пам'яті полеглих за Україну та книги «Іловайськ. Війна, якої не було» Roman Zinenko.

Фото зроблено Maxim Dondyuk на околицях Іловайська 17 серпня 2014-го року.