19/10/2024
Моя робота — це гойдалка.
Серпень і вересень були надзвичайно завантаженими, а в жовтні нарешті з’явився час працювати у спокійному режимі: побути з собою, подумати й навіть присвятити час власним зйомкам.
Але внутрішнього ресурсу зовсім немає. Не можу зрозуміти, чи це лінь, прокрастинація, чи просто втома.
Коли спокійні ночі можна перерахувати на пальцях однієї руки, розібратися у власних емоціях стає непросто.
Я люблю свою роботу, люблю цей двіж, але інколи потрібно ставити все на паузу, щоб відновити сили. Через тиждень, якщо все складеться, я йду у відпустку. Дуже хочу піти без ноутбука — але поки не впевнена, чи вийде.
А ще є відчуття, що не маю права на відпочинок. Здається, це неправильно під час війни. Так, можна знайти сотні аргументів: із точки зору психології, ресурсу та здорового глузду. Але той черв'ячок усе одно продовжує гризти... Тому виправдовую себе тим, що роблю це для Юри, бо діти мають право на спокій, безпеку і дитинство
