20/08/2022
~• Здається, я божевільна •~
Зібрати речі, кинути все та податися на інший край світу, не знаючи, що буде завтра - суцільне навіженство.
Ще декілька тижнів тому я працювала барменом в салоні нігтьового сервісу, робила запашну каву, різноманітні коктейлі, засинала та прокидалась під звучання сирен у центрі Києва. А сьогодні вже насолоджуюсь свіжим та трохи солоним повітрям Америки. За плечима шлях у 7,5 тисяч кілометрів.
Війна змінила дуже багато чого. Життя вже ніколи не буде таким, яким було раніше. Вона зняла маски з багатьох людей: когось відсіяла, когось зробила неймовірно близьким, навіть безцінним.
Коли всі виїжджали, я вирішила залишитись. Коли всі повертаються, я залишаю рідну Україну. Так, просидівши з першого дня війни у центрі столиці під звуки сирен, літаючих ракет над головою та нестихаючих вибухів, що доносилися з Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Ворзеля та інших міст. Так, після безсонних ночей, багатьох спроб потрапити до Тер Оборони, волонтерства та шаленої відповідальності, що раптово звалилася на голову.
Тепер настає час змінювати своє життя на краще, щоб мати змогу допомагати економіці України, нашим бравим воїнам. Нажаль, перебуваючи у Києві мені це не вдалося. Життя надто сильно змінилося, а гроші на Байрактари десь брати необхідно :)
І, як раніше, так і зараз: далі - більше
P.S. Україно, рідна, хоч ти і далеко, ти завжди в моєму серці 🇺🇦
Все буде Україна 🖤